Посестри. Часопис №40 / Пісня XIV (з другої книги)

До вас, до мужів посполитої справи,
Жерців правосуддя й сумління держави,
Що люд свій взялись вести істин шляхами,
Як стадо Господнє, звертаюсь словами:

 

Затямте – як високо б ви не злетіли,
Що ви Боже місце на світі посіли,
І думати слід вам не стільки про себе,
Як брати до серця всі людські потреби.

 

Бо кожен із вас – над малими правитель, 
Але і над вами є теж повелитель;
Настане для кожного час звітування,
І діждеться кривдник собі покарання.

 

Не купите милості в нього дарами,
Він графів рівняє в усім з мужиками,
Чи вдяг ти єдваб, чи просту сірячину,
Він судить однако людей за провину.

 

Тож, може, мій гріх не тяжкий перед людством,
Бо тільки себе гублю власним безпутством;
Вознесених вчинки страшніші бували – 
Дощенту ж бо царства й міста руйнували.