Посестри. Часопис №39 / Гра в каштани

                      [вірш про Д.]

 

сьогодні скаже

що Київ у її долоні

й простягне три каштанчики

мовляв відгадай звідкіля саме

 

який – із Михайлівського

який – із Софійської площі

а який – просто з бульвару Лесі Українки

 

у тебе одразу прокручуються в голові

всі знайомі корінні каштани

і їхні сухозлітні життєписи

ти починаєш думати мов каштан

приміряючи до себе черешки адрес

 

хай буде так:

 

із бульвару – дивиться з докором

наче поети межі віків

 

софійський – найбільш бароково-нерівний

 

михайлівський – найблискучіший і найбезгрішніший

 

у підсумку правда

жодного ти не вгадаєш

бо хто ж виграє в дівчини

що веде каштанову хроніку

й розмову з деревами

від якої в них випадають серця

та гамселять по бруку?

 

так і застигнете обоє

наче шпичакуваті горішки

над листком Дніпра

над неспішним його золотінням