Посестри. Часопис №39 / Гра в каштани
[вірш про Д.]
сьогодні скаже
що Київ у її долоні
й простягне три каштанчики
мовляв відгадай звідкіля саме
який – із Михайлівського
який – із Софійської площі
а який – просто з бульвару Лесі Українки
у тебе одразу прокручуються в голові
всі знайомі корінні каштани
і їхні сухозлітні життєписи
ти починаєш думати мов каштан
приміряючи до себе черешки адрес
хай буде так:
із бульвару – дивиться з докором
наче поети межі віків
софійський – найбільш бароково-нерівний
михайлівський – найблискучіший і найбезгрішніший
у підсумку правда
жодного ти не вгадаєш
бо хто ж виграє в дівчини
що веде каштанову хроніку
й розмову з деревами
від якої в них випадають серця
та гамселять по бруку?
так і застигнете обоє
наче шпичакуваті горішки
над листком Дніпра
над неспішним його золотінням