Посестри. Часопис №33 / Найдорожчі серцю

пахощі кедра, вловимі

у велетенській залі, яка б могла

вважатись моделлю того, що настане

після смерті, Небесного гіпермаркету,

нагадали мені парфум Un  Jardin En  Mediterranee –

виріб, котрий розчулив мене колись до сліз

без усякої думки.

І коли б назвали його цибулею вітчизняною,

було б те саме, адже йдеться не про слова

(«Не називаю її раєм, тії хатиночки у гаї

над чистим ставом край села»), але тоді

про що? Раз незрозуміло, то, напевне, про гроші:

так кажуть. Он воно як. Але ж кажуть теж:

«У нас нема зерна неправди за собою».

Кажуть же: не забувай

про борошно! А отже, не забувай про мене.