Посестри. Часопис №30 / Ти напишеш про це вірша
Коли ми пишемо про себе чи про будь-що довкола нас – ми ніколи не об'єктивні, ніколи не глобальні, самі по собі, одиничні, а тому й важливі. «Ти напишеш про це вірша», – говорить лікар персонажеві з вірша Григорія Семенчука. І нам здається, що текстами вступаємо в майбутнє, підриваємо минуле, будуємо сьогодення. У нинішньому випуску мандруємо в поетичні світи чотирьох сучасних поетів.
Головним гостем став Григорій Семенчук, поет із Хмельницького, який мешкає та працює у Львові. Як менеджер культурних заходів Григорій відомий в ролі програмного директора Форуму видавців у Львові (2009 – 2015), а з 2015 року – директора літературного фестивалю «Місяць авторських читань у Львові». Він музикант, учасник гуртів «DRUMТИАТР» із Юрієм Іздриком і «Landschaft» з Ульріке Альмут Зандіґ, а також сольного проєкту «BRAT». Про поезію та музику Григорій розповідає в інтерв'ю, яке ми записали за лаштунками театру імені Лесі Українки у Львові.
Ми продовжуємо публікацію добірки віршів польського поета Войцеха Пестки у перекладі Василя Слапчука. «Письменник існує лише в малому просторі своєї мови», – сказав одного разу поет в інтерв'ю. Його стислий рядок ілюструє точну поетичну методу, лексичний аскетизм і силу його метафорики.
Українське поетичне крило підтримує Богдан-Олег Горобчук – поет великої чутливості, у добірці якого – ретроспекція дитячих вражень, він також пише про сьогодення й умови, що його сформували та змінили. Минуле й сучасне наче з'єднані линвою рядка, і людині, що ховає обличчя за потоком слів, потрібно зробити один акробатичний трюк – пробігти цією линвою та заслужити на овації читачів. Персонажеві Горобчука це вдається.
Ростислав Кузик презентує переклади польської поетки Уршулі Зайончковської: «відчуваю тільки тепло / тодішньої спеки / що звільняється зараз». Так чудово поетка описує контакт між минулим і теперішнім, задивляючись у майбутнє, хай навіть із невеликим острахом.
Номер підтримують нариси учасників конкурсу документальної прози: Олександра Жукова й Тамара Маркелова. «Тепер ви – частина моєї сім'ї. Я буду турбуватися про вас», – прості слова, які прозирають крізь тексти про війну. У цьому сила, що протистоїть нелюдськості.
