15.09.2022

Посестри. Часопис №25 / Нам ще знадобляться слова

У черговому двадцять п’ятому номері «Посестер» продовжуємо лінію сучасної літератури: публікуємо інтерв’ю і добірку віршів української поетки молодшого покоління Ії Ківи. Чиї густі, проте не герметичні тексти мають особливу атмосферу – майже невірогідної сучасності в її тяглості та неокресленості. Головна гостя випуску вкрай щира та невимушена в розмові, а її спогади про події та спогади про емоції будуть близькими по духу багатьом, хто досвідчив недавніх жахливих подій в Україні. «Усім нам ще знадобляться слова», – мовить Ія Ківа, – «щоб перетравити досвід повномасштабної війни». Слова, сказані «чесно, безжально, болісно, немилосердно».

 

Поетичне крило представлене українською поеткою й літературознавицею Галиною Петросаняк та польським поетом Яном Бароном. Ці дуже самостійні голоси, обоє схильні до простоти й прямоти, проростають поетичним краєвидом сучасної літератури, неначе дивні й рідкісні рослини: їх не сплутати ні з ким, проте водночас вони міцно вплетені в полілог свого культурного середовища.

 

Саме тут ми маємо свідчення про непересічну роль цього полілогічного культурного тла: вірш Аліції Розе, що написаний у відповідь на вірші Ії Ківи. Поезія лише на перший погляд здається застиглою магмою, з маси якої вже не проб’ється вогник руху. Лише діалог чи полілог культур творить передумови поступу, стимулює оригінальність та нівелює забронзовілість. Про те ж говорить Ян Блонський у статті «Питання, які ставлять поетам», проте водночас підкреслює, що «нинішня поезія не творить школи: натомість рясніє ліричними кутами зору і легко піддається віянням моди, щоправда, поверховим i короткотривалим». Врешті, йдеться про самостійність і різнорідність, які не можуть не мати місця, не можуть не посилювати самовизначення.

 

Сягаємо у номері також і по класику: представляємо коротку поетичну антологію з Польщі. До її складу ввійшли Болеслав Лесьмян, Єжи Жулавський і Юзеф Вайсенгоф.

 

У рубриці прози публікуємо твір «Офіра» від Олега Коцарева. Оповідання та повісті літератора-двотисячника стали вже маст-гевом кожного шанувальника сучасної української літератури. Іронічний оповідач не залишає байдужими читачів, а бере він на себе, зазвичай, надзвичайно багато: «Наді мною висить цілий світовий океан відповідальності». Прозову частину номера доповнює актуальне оповідання Мії Марченко «Діти вогненного часу». Про свій досвід і свою літературну палітру Мія Марченко розповідає в інтерв’ю. Багато уваги авторка присвячує проблемам підліткової літератури, якої часом бракує на полицях, і це знову доводить, що підлітки читають.

 

 

 

Копіюючи фрагмент, будь ласка, долучіть цей текст:
Джерело тексту: Редакція . Нам ще знадобляться слова // Посестри. Часопис. 2022. № 25

Примітки

    Loading...