Посестри. Часопис №24 / Ноги

Мориш голову, морочиш голодом. Не піднімай погляду –

лише дивися під ноги: і правою, і лівою, і лівою, і лівою, і правою

кривавою, і лівою кривавою. Ми усі маємо ноги й ритм.

 

Ні: ми загалом усі маємо ноги. Хоч у двох

словах, у солдатських берцях, у формі без крапок,

без ком, такій із великих літер і заокруглених цифр

начебто усі й маємо, але мусимо

 

їх позбутись, опинившись в окопах і на мішенях, на мушці

у чувака, який тебе зніме, коли наблизишся до колодязя.