Посестри. Часопис №24 / Низка дрібних каліцтв

Зникає дівчина у підземному переході,

аби спекатися чоловіка, що лементує за нею.

Коли скінчиться моє попереднє життя, думає,

я поїхала б до Італії та цілими днями

з балкона вела сварки із сусідками, але нині

мушу снувати дрібніші думки, мушу думати: Александрія,

світло, пропущене крізь екстракт лимона.[1]

Я це сказала раз уголос в автобусі.

Чи є там у них домовина така велика, що умістила б

автобус і решту грецьких слізниць? Хóроше

пахнув глід. Наскільки дрібно мене покришиш,

аби здобути барвник, котрого ти прагнув?

 

[1]Ремінісценція з роману-тетралогії британського письменника Лоуренса Даррелла «Александрійський квартет» (примітка перекладача).