Посестри. Часопис №23 / Усі можливі сценарії
«Усі ці сценарії були можливими. Були можливими, але не достеменними», — говорить про життєвий шлях Івана Франка автор біографічного роману про нього Степан Процюк. Цьогоріч 166 років із дня народження великого українського письменника і громадського діяча, людини багатосторонньої та складної. Ми відкриваємо для себе океан життя цього непростого чоловіка, його творчість і правду про його творчість — як і правду про його життя. Перебороти радянські бре́хні про Івана Франка означає також перебороти болісний прикрий спадок тоталітаризму.
Оглядаючись на минуле століття, на початку якого Франко відійшов, ми бачимо обличчя війни мало не в кожному десятилітті. «XX століття буде класичним століттям війни», — говорить у статті Юзеф Чапський, «але, здається, навіть він не міг собі уявити, яке вже не лише культурне, а й біологічне винищення принесе з собою сьогоднішня війна». З різних ракурсів ми спробували поглянути на цю проблему.
У віршах українського поета Лесика Панасюка люди вивчають великий материк свого страху, «доки не зрозуміли що саме так виглядає смерть». Вони студіюють абетку війни, влаштовують собі тести на людяність. Із польського боку йому відповідає Роман Хонет, прямуючи звивистими дорогами підсвідомості до людини-дитини, яка по-унґареттівськи раптом усвідомлює свою крихкотілість: «одного літа ми відчули себе насправді старими». Він по-іншому бачить смерть. Про його творчість говорить Малґожата Перонь: «помітна свіжість у творенні постаті смерті — оминання її величі та виняткового характеру». Так само, як Лесик Панасюк, начебто відсторонено, Хонет дивиться на жах війни й руйнування, залишаючись замкненим у западині екзистенції.
Усе, що залишається після катастрофи людини, це «Ліс / Дрібки алфавіту розбитий глечик дат / Зітхання вітру», як це влучно говорить Войцех Пестка. Ці трагічні й обнадійливі ноти звучать ще й у день, коли розпочалася найкривавіша війна в Європі, яка переросла в Другу світову.
Головним гостем нашого випуску цього разу є знаний український письменник і перекладач Андрій Бондар. Він поділився своїми роздумами, надіями й розчаруваннями в інтерв’ю з Іриною Прокопишин. Його есеї та оповідання — особлива сторінка української літератури.
У цьому випуску розпочинаємо серію публікацій Олександра Бойченка та Юзефа Чапського, а також традиційно продовжуємо рубрику для молодших читачів у розділі «Школярам»: вашій увазі — оповідання Олесі Мамчич «Найважчий у світі рюкзак».
