01.09.2022

Посестри. Часопис №23 / «Українці в Польщі: історія порятунку»: дипломанти першої хвилі конкурсу документальної прози

Із червня 2022 року Інститут літератури оголосив прийом творів документальної прози українців, які внаслідок війни в Україні опинилися в Польщі. За умовами конкурсу, в жанрі журнальної статті, щоденника, мемуарів, есе чи нарису необхідно розповісти про власний досвід або досвід інших людей, які змушені були рятувати свої життя і родини в сусідній державі.

 

Саме цим і поділилися перші учасники конкурсу.

 

«Усе, що відбувалося, здається фантасмагорією. Але це правда. Це реальність. Страшна реальність... Фантасмагорична реальність», – розпочинає свою історію Олександра Жукова з Бородянки, що на Київщині.

 

«Мамо, прокидайтеся, почалось», – вони рвучко заходять до кімнати і вмикають телевізор, не відриваючись від своїх смартфонів… Було зрозуміло, що саме почалося…» – схвильовано згадує Інеса Доленник із Кривого Рогу.

 

«Не знаю, чи смерть буває білою. Коли вона наближається, тобі якось усе одно, у що вона вдягнена (темно-зелений мундир німецького офіцера вермахту чи вицвіле хакі з масними плямами від тушонки російського солдата), байдуже, якою мовою говорить тобі вмирати. Смерть темних кольорів, нічних, безжальних. Болотяних? Тьмяних? Ненависних? І пахне чиїмись останками, тілами, яких лишилося пів або чверть, яких залишили тут. Хтось має це прибрати, казав сусід Санька, брав лопату, сміттєві пакети, незношені маски з епохи ковіду і йшов у березень, потім у квітень, і в травень пішов би, та його не стало. Постріл у голову…» – веде свою оповідь Роксолана Жаркова зі Львова.

 

У кожній історії – біль, страх, відчай, нерозуміння, як жити далі, утрати, страждання, жаскі і часом сурреалістичні деталі. У кожній історії – скалічені життя. Але разом із тим – щемні слова вдячності полякам – раніше зовсім не знайомим людям, – які зустріли, прийняли, втішили, розрадили, підтримали, нагодували, вдягли і дали надію на подальше життя.

 

«У мене немає дому. Ці слова пронизують наскрізь. Як дідусь зрозумів, що в мене немає дому? На зупинці заходить вагітна жінка, я хочу звільнити їй місце, та вона зупиняє мене усмішкою: не треба, – і йде далі, сідає позаду нас. Вона теж знає, що в мене немає дому?» – запитує Ірина Феофанова, яка потрапила до Кракова з Ірпеня.

 

«Христя розгублена, слова вдячності застрягають у горлі, сковують судомою рот. Полячка просто обіймає всіх по черзі і ці обійми багато про що говорять. У них і теплота, й турбота, і біль, і розуміння…» – пише вінничанка Наталія Доляк.

 

«Коли їдете подорожувати, то знаєте, коли повернетеся. А тут не знаєш, чи повернешся і чи буде куди»… Але «досвід переживання травматичних подій учить нас жити одним днем. Тому в Кракові я найперше купила собі красивий одяг. І горнятка, як у Чеслава Мілоша... Кілька разів на тиждень ходжу на Казімєж купувати на базарі полуницю. Вони вкрали в нас весну, але принаймні я об’їмся полуницею – цього їм у мене не вкрасти. Я купую дитині морозиво й суп в українців, що відкрили ресторанчик за рогом. Я позичаю українські книжки, щоб читати їх уголос дитині. Щоб у неї було хоча би щось, що пов’язує її з домом. Я знову почала писати. Хоча би цей текст. Я пишу це, щоб не забути. Пишу з думкою про те, що колись це все буде в минулому, і я згадуватиму ці дні геть із іншої перспективи. З перспективи нашої – і вашої, дорогий Польський Народе, – Перемоги», – підсумовує свій твір киянка Ольга Купріян.

 

Журі конкурсу були українські письменники: Любко Дереш, Таня Пянкова та Юлія Бережко-Камінська. Із-поміж надісланих робіт обрано десять найкращих, авторами яких є:

 

  1. Жаркова Роксолана (лідер дипломантів першої хвилі);
  2. Купріян Ольга;
  3. Феофанова Ірина;
  4. Доленник Інеса;
  5. Доляк Наталія;
  6. Кущенко Олена;
  7. Жукова Олександра;
  8. Маркелова Тамара;
  9. Обшарська Раїса;
  10. Донченко Олена.

 

За словами журі, конкурсні роботи з документалістики оцінювати особливо складно, адже необхідно дуже тонко витримати баланс між яскравістю фактажу та художнім рівнем викладу. Однак твори фіналістів першої хвилі цікаві як своїм смисловим наповненням, так і свідчать про достойний рівень літературного оформлення.

Нагадуємо, конкурс триває до 15 жовтня 2022 року.

Наступні кваліфікаційні етапи:

  • 10 фіналістів із числа авторів робіт, поданих від 16 липня 2022 року до 31 серпня 2022 р.
  • 10 фіналістів із числа авторів робіт, поданих від 1 вересня 2022 року до 15 жовтня 2022 р.

Фінал:

  • переможці 1-го, 2-го і 3-го місць будуть обрані з 30-ти фіналістів.

Заявки надсилайте електронною поштою на адресу konkurs.ukraina@instytutliteratury.eu.

Докладніше про умови конкурсу: https://posestry.eu/zhurnal/no-10/statya/institut-literaturi-ogoloshue-konkurs-dokumentalnoi-prozi-ukrainci-v-polschi

Копіюючи фрагмент, будь ласка, долучіть цей текст:
Джерело тексту: Бережко-Камінська Ю. «Українці в Польщі: історія порятунку»: дипломанти першої хвилі конкурсу документальної прози // Посестри. Часопис. 2022. № 23

Примітки

    Loading...