Посестри. Часопис №224 / «вкриваюсь усуціль...»

вкриваюсь усуціль
зеленими яблуками
серце стало чудовим гніздом
для синьої птахи –
умоститься там
до приходу наступної бурі

чи станеш ти хмарою
чи червень розчиниться
у твоїх розмитих обрисах
накиває п'ятами каштанними
омиється прозорими слізьми-цятеньками

чи мешкатимеш лише на моїх устах
в шепоті вулиць, що промовляють твоє імʼя
прикриваючись надламаними суцвіттями
згущавілої війною любови

подекуди розірвана
павутинна сіточка
дивним ладом скроєна
дивним чином стримує
докупи половини

а все ж
візьму парасольку од почуттів
й навчуся:
будь-яка хмара минає