Посестри. Часопис №222 / [петрарка]

червона стріла протинає цю книжку а втім

його серце, мудре і необачне,

й таке радо прийме –

аби тільки мати на кого дивитися крадькома

і з ким подумки говорити дорогою до води

думати думати і засинати

наче дитина що плакала цілу ніч і нарешті стомилася

 

клявся що не залишить слідів на землі вологій

аж ось вони: і один і другий

і прибережне каміння ще пахне роздумами –

про неї про нього і про коріння дерев і знову про неї

а потім про лист у якому

слід оповісти про все це;

усяка думка стає легкою в цій голові –

сором якого ніхто не приховав би

і цей дивний біль: і прагнеш його і тікаєш