Посестри. Часопис №21 / Камінчик

ти пам’ятаєш

як тоді в юності

гроза лизала наші губи

вологим язиком

в розвіяній сукенці  

ти бігла боса

по піску

дороги перед нами відкривались

мов горішки зрілі

два кроки відділяли нас

від раю

я пнув камінчика

і він летів широкою дугою

довго

й високо

поки не зник з очей

ми чули тільки

дитячий плач

а може то була

трель очерету

нині по роках

упав під ноги нам

великий камінь

порослий мохом

який підняти

і відчитати ми

не в змозі