Посестри. Часопис №195 / Прості речі

Прості речі – найдорожчі:

хліб, зошити у клітинку,

вітер читає дерево,

перегортаючи листки...

Так не хочеться страждати,

хоч плач.

Око слідкує за секундною стрілкою.

Що це вона розбігалась,

ніби чужі солдати

по землі, свідомості і надіях,

як у себе вдома?

Руді плями на ґрунті –

насправді, кінець світу,

такого конкретного для когось,

вибивають струм у телевізорі.

Дикторе, що визбируєш з монітора

всі до останньої літери,

написані іншими,

скажи щось власне і добре,

щоб кілька мільйонів

видихнуло нарешті

слово «нарешті»,

легке і довершене,

як політ молодого птаха.