Посестри. Часопис №19 / «Слідкуй, охоронцю, дивись, як тіні співають...»

Слідкуй, охоронцю, дивись, як тіні співають

на уцілілій стіні останній свій кант –

протяжні їх голоси, найтоншої гілки дискант.

І усміх – із яких глибин – серпиком угорі повис.

Слідкуй, на уцілілій іще стіні розходяться тріщини,

як вужі, мов тракти, як схеми метро.

Парсуни у рамах намацують дно, і водними знаками проступають їх імена,

на мить, а далі пригубить пітьма.

З кімнати в кімнату, із камери в камеру, ці люди, що йдуть караванами:

загублені, знайдені, чинні – веселі й жаскі безпричинно –

в них дому й на камінь нема.

І поки зима грає білими, у мулі згорнулося зерня,

що виросте лілією. І ти прочитаєш її ім’я.

Як анаграму, з початком, але без кінця.