Посестри. Часопис №189 / Як чисто звучить слово

Слово буває лезом, буває ложкою, буває лише тихим видихом, якого ніхто не чує. Це також мірило норми – яка вона, ким описана, для кого призначена? Це й пам'ять, і бажання бути живим та радісним. Це й пошук себе, у наче своєму – чи наче чужому...

Цей випуск позичив свою назву із вірша Кшиштофа Чижевського, в якому немовби співставлені причини та наслідки, вплив слова й опір йому:

як чисто звучить слово
у грішній пісні тіла
 
як легко ступає сніг
по землі розпалілій

У ліричній прозі «Кулон-сердечко у яремній виїмці» Ганна Устинова повертає до питання миттєвості, заради якої живе людина і якою вона живе далі, пам'ятаючи й смакуючи її:

Вона не здогадувалась, тому поспіхом пальцями поправляла сердечко, вертала його на місце та наказувала жити так, я к  м а є  б у т и.

Я к  м а є  б у т и  вона зазвичай не знала. Тому в окремі моменти лютувала, в окремі боялася, в окремі раділа.

У віршах Артура Дроня багато пам'яті, багато фактажу, спотережень, які набувають дедалі загальнішого звучання, перетворюючись на символи, зрозумілі людям війни:

Пронести крізь останню чверть
твоє дорослішання й силу.
Цю воду, вперту і красиву.
Але не смерть.
Але не смерть.

Особливий досвід пошуку себе та пошуку свого місця відобразив Станіслав Цалик ув есеї «Свій у чужому місті»:

У цього дивного поняття «час», яке попри всі передові технології ХХІ століття не побачити очима і не торкнутися руками, є зворотний бік: згодом ти можеш опинитися чужим у рідному місті. Ти мусиш усвідомлювати таку перспективу, не ховатися від неї і не плекати ілюзій. Це та сама ситуація, тільки навпаки: з рідним містом на новому життєвому етапі може скластися, а може й ні.