Посестри. Часопис №186 / «зношений черевик тягнеться до саду...» (Із циклу «присутність»)
зношений черевик тягнеться до саду
під вітром скиглять розчахнуті дверцята паркану
причаївшись у траві підгнила груша зморщується
вона ненароджене немовля не в змозі заплакати
вона ембріон вирізаний з анатомічної схеми
відкриті сторінки другого тому сімони де бовуар
плутають сліди
читання
все виглядає так
неначе трапилося щось
від чого шафа випустила на свободу білі сорочки
і не зачинила за собою
рушник впав на підлогу ванної кімнати
на дзеркалі плями зубної пасти
і чаїнки залізним панциром вкрили денце
неначе ми вранці покинули свої місця
вивернувши ковдру зім’явши простирадла
так власники вибігають без документів
і дім занурений у вічну ранкову димку
стоїть незачинений на протязі
але дивно не те що у домі
дзвонить телефон і ніхто не відповідає
дивно що ми тут і нікуди не йшли
ми тут
ми нікуди не йшли
