Посестри. Часопис №178 / «Як важко пустити коріння...»

Як важко пустити коріння

в камінь, пісок чи глину.

Опір матеріалу щомиті

жовті зуби вишкірює.

Чужину звоювати трудно

тілом, духом чи розумом.

Не піднімеш ані ривком, ні жимом,

ані кістьми, ні жилами...

 

Ходиш у порожнечі

говірки чужої, вимови –

колючі погляди

з одягу виколупуєш.

 

Стоїть твоя доля стлумлена –

ні там, ні тут – посередині,

мов дерево на одній нозі,

минулим життям сорочки вишиває,

руками од вітру відбивається.

І благодать чужини гірка є.

А що вже казати – негода:

Три потоки води виливає,

світ затемняє, дорогу розмиває, –

вітчизну твою навіки

у минуле вправляє.