Посестри. Часопис №176 / Немає дилеми
А якщо принаймні на коротку мить уявити, що все наперед визначено – і навіть найвпливовіші в цьому світі мало на що впливають, натомість узалежнені від більших чи менших чинників, врешті, від дрібниць чи випадковостей? І люди, які нам потрібні, існують поруч усупереч природі, історії та всьому людському й суперечливому?
Юліан Тувім відповідає віршем на наші питання, які, ймовірно, не потребують чи не очікують відповідей. У перекладі Маріанни Кіяновської читаємо:
І важкому всинанню віддаси себе у неволю,
Під туманом дитинства, що в очі тобі наплине.
Ген далеко пахучим люпином шалітиме поле
І хмарами небо заплюсне свої глибини.
Перекладачка Маріанна Кіяновська в розмові з Володимиром Стецюком «Головним у перекладі є ефект розуміння» розповідає про свій досвід роботи з польською поезію:
Для мене як перекладача польська поезія цікава тим, що поляки мають зовсім іншу емоційність – вони набагато холодніші, ніж українці. Тому кожен переклад із польської стає для мене певним викликом, бо слова перекласти відносно легко – важко перекласти емоції. Ти мусиш точно уявляти людину, яка буде читати, а також – місце, час і контекст. Я б назвала такий процес перекладу своєрідним упокоренням.
У випуску також знайдете важливий вірш, який надихнув нас на роздуми про детермінізм і зрозумілість. Він належить до добірки текстів Мілоша Валігурського в перекладі Наталії Бельченко:
Немає дилеми.
Здійснилося.
Насамкінець стоїть ріка.
Ніколи в житті не зроблю вже жодного руху.
Щасливий як ніколи зручно вмощуся в ліжку,
дивлячись на моїх померлих, що танцюють на кризі.
У номері також дебютує Юлія Баір із рецензієб на книжку сучасної української письменниці Роксолани Жаркової «Розсипані кордони»:
Проза Жаркової – це коли чи не кожен рядок хочеться цитувати. Коли кожне речення, кожен абзац – окрема поезія з упійманою в ній емоцією. Густі, в’язкі описи, всередині яких почуваєшся тісно й розгублено від безбережності. Письмо Жаркової впізнається за великою кількістю трикрапок у тексті, обрубаними словами, що чи то вмовкли на півдорозі, чи то викрадені з вуст раптовим поривом вітру...
