Посестри. Часопис №175 / Наповнені спогадами
Вічне повернення, що наповнює людську пам'ять і свідомість як тривогою, так і теплом, виринає в літературному тексті щоразу, коли надходять великі зсуви. Людина немов мріє про узагальнені правди й уявляє собі норми, але щоразу перечіпається за перешкоди, намагається їх подолати, але, врешті, починає усвідомлювати: ці перешкоди – це сама вона.
У віршах Олени Герасим'юк людина опиняється в недружньому середовищі, котре дуже яскраво увиразнює внутрішні суперечності у відповідь на загрози:
Наповнені спогадами, непростими рішеннями,
компромісами,
люттю і любов’ю,
мовчанням і пам’яттю,
залишками вчорашнього життя, що розлетілося під ударами.
Ворог б’є, ніби годинник, цієї ночі дванадцять разів.
У краєвидах віршів Юстини Томської проглядається суперечливість й асоціятивна плинність, властива людській психіці:
Психотерапевтка по Скайпу
радить мені підійти до справи
біхевіорально.
Коли почуваєшся мікро, каже,
просто вибери макро.
І врешті ти в це повіриш.
Але зв’язок переривався,
тож вона з тим же успіхом могла
сказати:
ти
ніколи
в себе
не повіриш.
Про місто як дім, а радше про знаки культури й епохи, говорить у есеї «Мій Київ» Оксана Давидова:
Я знала, що війна ще не скоро скінчиться, що в Києві набагато небезпечніше, ніж в селі, я бачила вибиті вікна й пошкоджені будинки, бачила дороги, перекреслені протитанковими їжаками й блокпостами, та моє серце покинула тривога, воно знову наповнилося любов’ю і рідністю, затишком, теплом, вдячністю, – я повернулася додому...
Цього року ми регулярно публікуємо фрагменти славетного тексту польського преромантизму – поему «Марія. Українська повість» Антонія Мальчевського, відзначаючи в такий спосіб 200-ліття видання твору. Переклав поему українською мовою Станіслав Шевченко.
Коли злість в своїм шаленстві вибрала забаву:
Взяти підступом життя, та спочатку славу,
Тоді не лиш Теперішнє корчиться в бридоті,
А й Майбутнє, отруєне, грузне у болоті.
Душі, мов ангел, чистій судилася офіра
Лише за те, що солодко частувала звіра.
Коли отак чесноти всі зло на жаль міняє,
Душа тоді немислимо, пекельно страждає!
