Посестри. Часопис №165 / Усе вже прочитано
Але чи прочитано насправді? Текст, як нічне шосе, звивається, розгалужується, твій маршрут по ньому має початок і кінець, сама ж дорога висить, як тривка суспензія альтернатив. Наче текст, наше навколишнє середовище говорить про одне й те ж: нескінченне переродження та помноження.
Ярослав Марек Римкевич своїм віршем надихнув нас говорити про читання-мандрівку. У перекладі Тетяни Павлінчук його вірші звучать українською мовою:
Усе вже прочитано й нема що читати
В листків плюща краще про це розпитати
У винограду дикого ці знання шукати
Якщо може він той день і годину знати
Перекладачка в есеї «Живе й неживе в поезії Ярослава Марка Римкевича – філософія посмертя» говорить:
«У цій «посмертній» Римкевичевій поетиці з’являється фігура поета – карнавальний, вампіричний образ поета-потвори, якому захотілося жити не так, як усі, й розповідати світові про те, чого той не хоче чути. Насмішку, сповнену самоіронії й роздратування, а може, навіть сарказму, він адресує в бік нездоланної наївності поета, який хоче змінити дійсність, змінити світ. Він говоритиме навіть після смерті. Йому немає кінця».
Поетичний світ Оксани Луцишиної перекладає образ читання-мандрівки поетичною мовою:
бачиш у світлі малого місяця як
ліс простягає до тебе руки крізь вікна
пише тобі на вікні що тінню єси і тінню
ввійдеш у царство інших тіней
Українська література пишається іменами своїх унікальних творців, серед яких учасник літературної формації «ЛуГоСад» Назар Гончар. Назар Федорак ув есеї «Поназар'я» продовжує мову про цього незабутнього поета:
«Утім, стійкіші та глибші враження в мене залишилися від іншого: того вечора Назар, стоячи перед переповненим залом, перший і єдиний (принаймні на моїй пам’яті) раз скинув свою традиційну маску іронічно-непробивно-аполітично-споглядального блазня. Цього ніхто не очікував, і, коли Назар почав «по-людськи» розповідати про свого батька – дедалі розчуленішим і тремтячішим голосом, – це пройняло всіх, звиклих до іншого Назара...»
У поетичному просторі Василя Махна:
...чутно, як ворушиться твій світ,
як серпень йде з тобою слід у слід.
Несеш валізу – де її залишиш?
Нехай меди – загусли в щільниках,
нехай сліди ховаються в слідах.
– Живеш і пишеш.
