Посестри. Часопис №16 / Цеце і Тото

Жила собі муха Цеце.

Літала собі як уміла.

Аж раптом... знесла яйце!

Навіщо? Незрозуміло...

 

Бурчала, аж фуркала:

— Я ж муха, не курка!

Нащо мені оце

завбільшки із зеренце

яйце?!.

 

— А ти заміси з ним тісто,

засунемо його в жар,

спечемо і будемо їсти, —

запропонував комар.

 

— А може, воно ростиме? —

є думка і в павука. —

Загорнемо в павутину,

і хай собі почека.

 

— А може, воно заразне? —

знайшлася тут і оса. —

Прокинеться, і одразу

усіх нас перекуса...

 

— А може, і не яйце то?

А може, знесла не ти? —

Тут джміль загудів фальцетом. —

Найкраще тобі втекти.

 

Розсердилась муха Цеце:

— Усе мені зрозуміло!

Моє чудове яйце

усі ви захланно б з‘їли!

 

Кричала, аж фуркала:

— Я муха, не курка!

Ото й нізащо

не потрапить оце

завбільшки із зеренце

прекрасне моє яйце

до вашої пащі!

 

Що було далі — слухай-не-слухай —

цього не знає ніхто:

Але невдовзі жили собі вже дві мухи —

Цеце і Тото