Посестри. Часопис №152 / «дощ стає чимось більшим за дощ...»

дощ стає чимось більшим за дощ

шерех вуст шелест листя

дощ стає чимось більшим за дощ

за ніщо і за нас

коли кожна краплина –

захоплена юна хористка

чий оголений голос

від згуби врятовує час

 

намагаєшся все розірвати – не рветься не рветься

я волів би втекти але як розкажіть і куди

по веселих калюжах кохане підстрибує серце

воно може й моє – я не бачу –

багато води

 

фантастичні звороти лунають –

фонтан інтонацій

і не знаєш – що далі

не знаєш що трапиться ще

втік з уроків – згадай –

а всі друзі лишилися в класі

впав обличчям в траву

і собака торкнув за плече

 

не злякався – з чого б це –

він милий водночас і кволий

його погляд важкий – він і нині –

в дощі і в мені…

розливає розлука за вікна і за видноколом

дуже щедро по вінця

такі вони наші пісні

 

хто торкне за плече мене зараз –

прокинься –

чи ангел самотній

чи накликаний гість

який змерз поміж вулиць і площ?

шерех вуст шелест листя

все легко згасає сьогодні

дощ стає чимось більшим за дощ

надто більшим за дощ