Посестри. Часопис №15 / «мова, яку інші вважають примхою, впертістю...»

* * *

Мова, яку інші вважають 

примхою, впертістю, 

навмисністю, ексцентричністю, – 

ніби хапаєш кухонний ніж, 

коли всі чемно беруть виделки, 

і шматуєш ним спільну тему, 

аж доки з неї не бризне кров. 

Не я її вибрав, – кажу, – 

повірте, мене з дитинства годували 

з цього ножа, 

я звик так їсти, 

я не можу без крові, я знаю,  

вона є в усьому, чи про музику говоримо, 

чи про повітря, 

я довго відтирав свою мову від крові, 

і часом вона зовсім чиста, ніби нова, 

ніби то не вона калічила мене у кишені, 

ніби то не їй колись не встигли приробити руків’я, 

а потім знову замахуюсь надто сильно,  

аж до крові і пустки всередині, 

і стає вже запізно 

– завжди запізно – 

просити пробачення.