Посестри. Часопис №142 / У падінні

Келихи з медом  

закопано в землю. 

 

Ліси горіли, горіли,  

та знов по вогню:  

тільки попіл,  

і більше – нічого. 

 

Про ніч пам’ятаємо, –  

тож скінчиться день,  

і знов лише день  

почнеться завтра  

із нашої пам’яті. 

 

Та тільки дітей  

напередодні нового Пришестя  

народжують наші жінки. 

 

Знову позичимо в сяйва  

трохи плаского вогню,  

щоб так-от  

засклити шибки.