Посестри. Часопис №139 / Не зрікайся світла
Кажуть, світло помітніше в темряві, чисте тіло – в болоті, доброзичливість – у воєнній мерзоті, талант – у стихії безладного письма. Кажуть, але чи ж віриться? Що таке темрява, а що таке світло, що є чисте, що брудне, що добре, що погане, що геніяльне – а що недоладне?
Томаш Ружицький, а саме з його вірша ми позичили мотто для нашого випуску, світить нам цигаркою в темряві сьогодення:
Та не зрікайся світла. Подумай, може, там,
в безодні найчорнішій, де, не сягнувши дна,
до тебе блима зірка, на зірці щойно хтось
прикурює цигарку – і видно його ніс,
ще напівмісяць лоба, порожній кратер брів
куди на мить на денце вологий блискіт вбрів.
Де ж її шукати – правди, поезії, радості?
Чи вже втомилась наша нація,
чи недалеко до кінця, –
що в нас чудова профанація
і майже жодного співця!І майже жодної поезії,
яка б нас вдарила! – Нема.
У розмові з Халілом Халіловим, головою Кримського дому у Львові та Варшаві, Олена Олійник порушує вайтяжчу проблему кримських татар – утрату батьківщини. Сьогодні ми спостерігаємо чергову спробу позбавити рідної землі цей древній народ. Повернувшись у Крим на початку 2000-х після тривалої депортації їхньої родини, він знову змушений був виїхати в 2014 році, коли півострів окупували російські війська. Тепер триває боротьба, і де те світло, і де та темрява?..
У випуску продовжуємо публікацію повісті для дітей «Кролик із капелюха, або Невидимий цирк та інші непорозуміння» авторства Лесі Ворониної. Пропонуємо другий розділ, де новий знайомий демонструє надприродні здібності, а Мар'яна розуміє, що в одному вагоні вони опинилися невипадково.
