Посестри. Часопис №130 / Здоровим глуздом
Кажуть, найтяжче полюбити (або хоча б припинити заперечувати) те, чого ми не знаємо. Найтяжче примиритися та дати волю жити й рости тому, хто поруч щодня. Вкрай тяжко, врешті, не піддаватися навіюванню ззовні, яке намацує в нашій тямці найголовніший перемикач – «думати/не думати». Із поверхні історичного океану спливають за водою інструкції та накази, лишається людськість і взаємна підтримка – єдине правило на непрості часи.
Юліуш Словацький завершує наш випуск незнаними широкому українському загалу текстами, один із яких не можемо не процитувати:
Здоровим глуздом диваки Колумбові доводять,
Що потойбіч земної кулі сторч головою ходять.
Don't hate what you don't understand! – вигукнули в двадцятому столітті Джон Леннон і Йоко Оно. І в цій диверсифікації й тотальній розмаїтості Євгенія Завалій розповідає про те, «як я жила в українській лютеранській громаді Віттенберґа, Мартіна Лютера, сирники й чашку пані Олі». Ця дуже людська історія відкриває важливий аспект комунікації, без якої, як без повітря...»
«Нині ти під душем змиєш з себе будь-які сподівання», – заповідає Єжи Фрицковський, штовхаючи уявного читача в світ сумніву та здорового глузду. І сумнів у цього поетичному світі переростає в щось більше: «Боюсь я що тебе немає...»
Хочеться кричати словами Лешека Шаруґи, який нещодавно відійшов від нас у засвіти, а проте залишив чудовий – теж украй гуманний! – поетичний спадок. Автор говорить прості та знані речі, котрі, проте, щоразу хтось намагається замести під килим: «...якщо для Москви сам суверенітет України є casus belli, то для Варшави це одна з фундаментальних проблем «польської справи»: незалежність України, тему якої неодноразово порушували в колі паризької «Культури», є принциповою умовою збереження незалежності Польщі...»
Завершимо цитатою з вірша Олени Степаненко, котра окреслює красу недосконалості, а проте наголошує на природності та різноманітності. Ми й без фальшивих різниць собі різні, і ми на довгому шляху змін та мутацій. Здоровий глузд запитує: навіщо це взаємне полювання, коли й без нього ми в боротьбі за самих себе?
Світло сходить мов риба крізь різьблення теплих долонь
Омиває й наповює й змінює – та не минає
Не мини цих ягнят які більше не знають ніж знають
Між водою і тьмою де тиша стоїть як огонь
