Посестри. Часопис №127 / «Уже спалахують рожевим ліхтарі, спускається ліловий смерк...»

Уже спалахують рожевим ліхтарі, спускається ліловий смерк,
повітряні стають костели і церкви тілисті вдень.
Вечірній відблиск золотить вершок – із нього сходить лев,
Він книжку з’їв, солоний смак ще на губах, іще
у небі і воді, у пана стриманій ході ще стільки літер з неї, ще
можна заблукати в слові «дім», душа все пам’ятає, тіло – ні,
тому вона його веде туди, де при стіні кафе і спів цикад за муром
біля мосту – знайдись і народись – це просто.
По місту із листком лавровим іду за руку я, усе уже було:
скляний цей місяць і чорнило вод, і насвист із вікна, і тіней хоровод
в чиємусь білому, немов вино, вікні.

2023