Посестри. Часопис №125 / Іншого немає

Питання – ось механізм пошуку. Сумнів! В одному з інтерв'ю славетна канадська поетка Анн Карсон згадала відому широкому загалу сентенцію Рене Декарта, проте в розгорнутій первинній її версії: «...dubito, ergo sum, vel, quod idem est, cogito, ergo sum...» – «я сумніваюся, отже, я існую, чи, що те ж саме, я думаю, отже, існую». Не самою думкою, але через сумнів! Це вагання й непевність «освічують» життя людини, її нестабільність – це її «святість».

Лишень би вхопитися поглядом за вказівник, знайти дорогу, світло вдалині, гілочку порятунку – такого мало хто з нас чекав, коли думав собі про майбутнє. Поети ж сягають – мимоволі чи зумисне – цих таємниць. У Дмитра Лазуткіна символічний сонях у пуанті вірша, наче deus ex machine, кидає промінь в чорну скриню почуттів:

– і грається 
і гріє у долонях 
і вітер перетворює на час 
– але стоїть обабіч поля 
сонях 
немов дороговказ

Ми продовжуємо публікувати фрагменти драматичних творів Станіслава Ігнація Віткевича, цього разу «Вони. Драма на дві і пів дії, 1921». Деформація світу в його дивацькому баченні особливо стає разючою, коли ми переносимо театральний контекст у наш не менш дивний світ:

ТЕФУАН (розгублено):
...Це просто обман під маскою Чистої Форми. Насправді, це – (знову губиться) це саме життя, деформоване життя. Спочатку зруйнувати, а потім створити. Театр також має бути чинником автоматизації. За п’ять років перетворимо всі театри на притулки для зідіотілих покидьків.
 
ПРОТРУДА:
Навіщо ти відповідаєш цій комедіантці, ідіоте! Не виправдовуйся. Так має бути, і все! Час спливає!

Шукаємо поетичної формули, яка засобом самої мови здатна нагріти нашу реценцію до критичної температури, і вірш Роберта Рибіцького – це така домна, що виплавить із мови ввесь шлак:

Пести пісню, щоби п’ястук
Розпустився?
П’ястук дрижить, держить?
Що держить п’ястука,
покажи, покажи.
Ґвер, ніж, граната?
Хліб, сир, вода?
Тис, граб, в’яз, клен?

У випуску ми також звертаємо увагу на Юзефа Лободовського, українська трилогія якого побачила світ у перекладі на українську мову. Читайте черговий фрагмент його повісті «Зворотний шлях» у виконанні Андрія Бондаря. 

Ми завершуємо цьоготижневу добірку віршами галицького барокового поета Міколая Семпа-Шажинського, і з його вірша беремо й назву випуску – однозначну, але й налиту сумним сумнівом водночас:

Обладою Твоєю мої ноги
Не зійдуть зі священної дороги
Допоки дух сумирно проживає
У тілі утлим. Іншого немає.