Посестри. Часопис №120 / згасання

хтось мені ніч

пришпилив до вікна

хтось мені шиби

тьмою закрив

кімната як зірка

повільно згаса

згасає мова

що би не говорив
 

хтось тишею

будинок мій вкрив

хтось мені самоту

під двері приніс

в оселі плачу

не трапляється див

трапляються сльози

і сльози сліз
 

не відбуваються дні

час не мина

тут ніколи

не побачити снів

і що з цим зробити –

хто його зна

ходив би на голові

якби лиш умів
 

надбитий місяць

схилився над хатою

сперся на яблуню

і зазирнув до вікна

ніби пилом все вкрилось

марнотою

серед ночі як зірка

мій силует

догора
 

вересень-жовтень 2023