Посестри. Часопис №110 / «Мадам» Антоні Лібера: Uh, what you say?
Антоні Лібера. Мадам / Переклад Жанни Слоньовської. Тернопіль: Крок, 2023. 496 с.
«Мадам» Антоні Лібери вперше опублікована 1998 року. Події, в ній описані, припадають на 1960-ті. Українською книжки вийшла 2023 року. Польський роман, якому вже чверть століття і який фіксується на подіях червоної Польщі, читають в Україні другого року повномасштабної війни… «Сумно, що цю добру книжку не помітять, надто пізно і надто невчасно її у нас видали», – подумала я тоді. І вже за пару місяців була присоромлена: книжкові спільноти, літературні пабліки, книжкові блогери оговорювали роман Лібери. Книжка зрезонувала.
Що саме в історії дорослішання польського юнака часів політичної кризи 1960-х зачепило українського читача’23–24?
Дебютний роман знаного перекладача Антоні Лібери (чиїм голосом говорить польський Беккет, оновлені Расін та Шекспір) очікував шалений успіх. Причому в мейнстримі, а на цей сектор вишукана рафінована перенасичена літературними алюзіями проза Лібери навряд чи б могла розраховувати. Але ні, «Мадам» отримала премію «Знаку», номінацію на Nike, відзнаку Анджея Кійовського. «Мадам» перевидають і перечитують, за перші десять років її сукупний тираж перевищив 100 тис. примірників. Причому, повторюся, йдеться про грубий складний роман, де герої розмовляють метровими цитатами з Фрідріха Гельдерліна, наприклад, а самі бесіди ведуться французькою мовою. «Мадам» багато перекладають, а в її активі уже понад два десятки мов. Її англомовна версія була серед фіналістів Дублінської IMPAC.
«Мадам» писалася з (несвідомого) розрахунку на експертне читання. Герої Лібери, як і сам автор, дуже начитані та грамотні знавці літератури, таким же був прошитий в тексті ідеальний читач. Утім. На початку 2010-х одна польська літературознавиця провела опитування (статистично переконливе), у який спосіб на «філологічну» складність «Мадам» реагує досвідчений, але непрофесійний читач, адже саме ця читацька група забезпечила роману успіх. Дослідниця виявила: «Мадам» провокує у читача той ефект, який фахівці називають «інтертекстуальною відмовою», себто літературні цитати й алюзії в романі неекспертний читач вважає такими, котрі якщо й не заважають сприйняттю книжки, то викликають враження штучності, помпезності і снобізму автора. Їх попросту ігнорують... Бінго! Не природність, а імітація природи. Надмірність. Герметичність. Це все про «Мадам», відмовляючись читати її такою, як задумав автор, її прочитали, зрештою, правильно.
Сам Лібера зміст свого роману в одному з інтерв’ю пояснює через черговий літературний дотеп: «Є одна п’єса у Крістіана Дітріха Граббе, яка називається “Жарт, сатира, іронія та глибший зміст”. Ця назва ідеально передає дух мого роману». «Мадам» може бути любовним романом, романом становлення, романом про митця, сатиричним романом і, нарешті, політичним романом. В Україні, здається, читали «Мадам» як роман дорослішання і емігрантський роман.
Мадам тридцять два (вона народилася 27 січня 1935 року). Юнаку-розповідачу вісімнадцять (він на рік старший за Конрада, коли той покинув Польщу). Осінь-літо 1966–1967 року, про цей рік нам розказує дорослий розповідач, в епілозі триває 1982-й, минуло п'ятнадцять років відтоді, як Мадам і Юнак (так буду називати його для зручності, у нього немає імені) востаннє бачилися.
Юнак походить із родини науковців, вільних настільки, щоби слухати вдома заборонене радіо «Вільна Європа», переживати раз за разом обшуки, але адаптованих настільки, щоби мати репутацію фахових істориків радянської Польщі; коло його спілкування змалечку – друзі й однодумці батьків. Із антропологом, чий син є доцентом германських мов, юнак займається альпінізмом, той же розказує Юнаку історію такою, якою її не пишуть підручники (батьки, між іншим, підручники й пишуть). Старорежимна пані дає йому уроки фортеп’яно. Він професійно вивчає шахи. Він зростає в оточені людей-із-минулого, які згадують про великі події минулого, він – дитя повоєнного світу – вважає, що пропустив усе цікаве і народився надто пізно.
Не великі справи, а цікаво подані малі речі (якщо вірити епіграфу до «Мадам» із Шопенгаура, таким є завдання і Лібери, і Юнака). Юнак вирішує зробити собі цікавинки з доступного матеріалу. Спочатку ладнає в школі джаз-бенд, його спіткав скандал із викладачем та розпуск групи. Потім був театр. Першу виставу-попурі від Есхіла до Беккета школа заборонила, але Юнак прорвався на міський конкурс аматорських театрів, посів перше місце і отримав як приз дешевий годинник. Високі пориви засмоктало трясовиння повсякденності. І тут з’явилася вона, його третя спроба зробити зі свого життя щось величне.
Мадам – директорка школи, учителька французької, школа от-от має перейти на повне викладання французькою, це експеримент міносвіти і посольства Франції. Мадам холодна, уїдлива, самотня і зовсім нетутешня. Її люблять, її воліють, її прагнуть із мазохістською насолодою: що вона холодніша, то цікавіша учням. Юнак вирішує її спокусити, і починає збирати про неї інформацію. Благо, ті особи в радянській Польщі, які вільно володіють мовами «ворожої» Європи, мають добру освіту і темне нечервоне минуле, становлять вузьке коло. Юнак швидко дізнається: Мадам народилася у Швейцарії, поки татусь воював в Іспанії, зростала у Франції, після загибелі матері татусь, переляканий, що за ним полюють спецслужби, повернувся до Польщі, тепер Мадам щосили намагається покинути цю нелюбу країну.
У Юнака на руках достатньо компромату, аби зробити життя Мадам нестерпним. Жінка чудово бачить, що той малий робить. Але у неї своя гра. «Мадам» є романом-розслідуванням, зокрема, і в цьому чимала причина його успіху: у кожного поруч із Юнаком є таємниця, яку той витягує на світло (диви сітківку не спечи, горе-Пуаре).
Конкурс театрів Юнак виграє з монологом Жака про сім дій із шекспірівської «Як вам це сподобається». Дитина (вередує на руках у мамки), школяр (неохоче йде до школи), коханець (тішиться віршами про любов), солдат (здобуває славу), суддя (сповнений казусами) і Панталоне (старий багач); сьомий вік – друге дитинство. Якби у когось іще були сумніви, що «Мадам» – про ініціацію, про ритуальні, почасти, дії, що мають увести дитину у світ дорослих, то тут сумніви мають зникнути. Юнак Лібери послідовно проходить фази дитини, школяра і коханця, щоб у фіналі ми, нарешті, побачили його готовність увійти в фазу солдата.
Епілог «Мадам» припадає на часи оголошення воєнного стану в Польщі. Юнак, який став письменником, як і мріяв, але не став видатним письменником, до того непогано мімікрував під польську реальність. Тепер це стало небезпечним. Він переховується в очікуванні арешту і, здається, нарешті готовий утекти з країни (яка війна, такий і солдат).
У кожному окремому фрагменті твору історія повторюється. Скажімо, Юнак нині закоханий у Мадам так само, як колись старший товариш Юнака волів матір Мадам; тоді жінка попрощалася з незбулим коханням цитатою з вірша Гельдерліна, нині Мадам адресує продовження цієї цитати Юнаку, не знаючи історії матері, це суто збіг – так розгортається тема нещасливого взаємного кохання.
Хочете ще очевидніше? При наступному перечитуванні зверніть увагу на число «тридцять два». Стільки років Мадам. Стільки років героїні французького фільму «Чоловік і жінка», який дивитимуться Юнак і Мадам (не разом, але одночасно: Юнак – першокласний сталкер). Стільки Юнак заплатить за книжку спогадів матері Шопенгауера, яка стане підказкою до таємниці народження Мадам. Стільки ж років буде Расіну на літографії з програмки «Федри»; цю виставу так само відвідують обидва, розіграний фрагмент цієї вистави стане, фактично, сценою освідчення юнака директорці. До речі, ця сцена освічення станеться акурат у 32-му розділі роману. На прощання Мадам подарує Юнаку книжку, де підкреслить одну репліку – на сторінці 32. (В нумерології: 3 – творчий акт, 2 – скерований на Іншого).Теми в «Мадам» розгортаються як у джазовій імпровізації, поки схильна до міфотворчості і викривлена літературою свідомість Юнака не підкине коду.
Переповім сцену з буквальною джазовою імпровізацією, щоби прояснити, про що мені йдеться. Під час підготовки до фестивалю Юнак і його гурт починають імпровізувати на тему «Hit the Road Jack» Рея Чарльза, на Юнака хтось чіпляє чорні окуляри, молодь навколо заводиться і починає навісніти. У спотрзал в цей час входить викладач і намагається дисциплінувати, він кричить, що вони мусять припинити балаган і слухати його, цієї миті якраз має прозвучати репліка з пісні: «Uh, what you say?». Юнак і співає цю ремарку, не відступаючи від оригінально тексту Рея Чарльза, і навіть співає фальцетом, як у оригіналі, а не тому, що прізвисько викладача – Євнух. Він не відступає від першотексту, але його потрактування геть змінило повідомлення пісні. Скандал у школі був шалений, але ця історія поволі стала міською легендою, яку згадують наступні генерації школярів.
«Мадам» навіть натяку на ностальгію не має, це пародія, зокрема, і на роман про становлення митця. Направду страшенно смішний роман, просто треба потрапити правильно в його ритм.
От, скажімо, Юнак на уроці читає «Попіл» Жеромського, де його цікавлять еротичні сцени і сцени зґвалтування. Юнака аж викручує, наскільки той «Попіл» кічовий і погано написаний твір, але за відсутності кращого є класикою польської літератури. Скоро він дізнається про події війни в Іспанії, де брав участь батько Мадам, уже не з кічової літератури, а з гротескної реальності. А поки що його з книжкою застукала учителька біології. І влаштувала йому прочуханку перед класом. Жах як принизливо. Юнак іде з уроку, навісніє від люті і приймає єдине правильне, очевидно, рішення: він дізнається все про Мадам і знищить її – або ж покохає її. Вирішує це він у парку імені Жеромського. Так починається любовна історія Юнака і Мадам… Ви ж теж бачите, що це смішно – і що то за сміх такий? Його інколи звуть ритуальним. Так регочуть біля ліжка смертельно хворої людини.
Його любов до Мадам починається з репресивних дій школи, його пристрасть – це бунт. Він воліє подолати систему, підпорядкувавши собі головну людину в системі. Фантазії про тирана, над яким можна володарювати – це завжди дотепно.
Він не хоче стати її коханцем. Їхні взаємини – куртуазне кохання, так Лицар підкорюється Прекрасній дамі. Усвідомлюючи різницю між ними – соціальну і різницю в віці, – Юнак воліє втілити любов не в сексі, а в знаках сексу. Він тримається самих символів.
Його кохання – це розповідь про кохання. Він пише їй твір на п'ятнадцять сторінок французькою, він розігрує з неї «Федру» в ролях, він, зрештою, пише їй цей роман. Але коли під час читання «Федри» Юнак хапає Мадам за руку, а вона підтримує цей рух і обнімає його навзаєм, він нічого не робить. Вона запрошує його на танець, а він не вміє її вести. Мадам тоді з усмішкою здогадається: «То ти просто не знаєш, як то робити і для чого беруть жінок за руку». Він спробує її поцілувати, їй навіть особливо зупиняти його не доведеться, настільки неоковирним буде той його жест.
Тут самі слова стають жестами, тут не передбачено взаємодії тіл, лише символічний обмін. Він імітує любовний ритуал, навіть не знаючи його мети.
Зрештою, він плоть від плоті тоталітарної культури, де імітація підміняє зміст (що так бісить Юнака в школі). Але! Він у цій історії все таки не фокусник, а міфотворець. 1972 року Юнака відправляють на педагогічну практику в ліцей, де він учився. Мадам там давно вже не працює, але на своїх уроках Юнак наслідує саме її метод викладання: він зачаровує учнів. Одних із них – найсміливіший із «очкариків» – звертається до практиканта з питаннями, чи він, бува, не той хлопака, який влаштував джеймсейшени, ладнав Шекспірівський театр і мав шалений роман із молодою директоркою-француженкою. Юнак зараз на п’ятому курсі, за п’ять років його відсутності школа сформувала міф про бунтаря-старшокласника, який ніс світло убогим підневільним школярам. Новий Прометей вирішує не розчаровувати адептів свого культу і намеле школярику три мішки гречаної вовни про свої бурхливі стосунки з Мадам. Цієї миті Юнак, який виріс на історіях про велич попередніх генерацій із потужним внутрішнім реготом усвідомлює, з якого сороміцького дріб’язку проростають легенди минулого. Школяр іде від Юнака з очима, сповненими тугою.
Ця туга в «Мадам» –сильне позитивне начало. Саме вона змушує пересічну людину рятувати себе, не розчинятися в посередності, щось робити, навіть якщо не розумієш мети і причини того, що робиш. Ні, ти таки почуватимешся посередністю, але твоє життя стане об’єктивно цінним. Заснеш однієї ночі сталкером, що не спромігся на поцілунок, а прокинешся Прометеєм.
Зрештою, Юнак дуже сильно міняється протягом роману: спочатку він споживає міфи й легенди, він злоякісний мрійник; потім береться досліджувати життя, він уявляє собі життя як кримінальний злочин, а себе в ньому – детективом; і, нарешті, він сам стає тим, хто складає легенди (письменником), і сам у такий спосіб стає легендою. Умієш розказувати історії, значить, умієш розказати насамперед свою.
Тільки ж одне «але». У молодих мемуаристів є одна проблема: швидко закінчується матеріал для книжки.
Припущу, що це перший фактор, який привабив українського читача до «Мадам». Інтонація роману – невизначеність, невпевненість і страх, із ними пов’язані.
Все, що робить, все, про що говорить тут Юнак, – це самоподолання. Нам добре відомий цей настрій, ми перетравлюємо різні його нюанси от уже пару років. Точно знаємо, чого потребуємо. Не певні, що робимо заради цього, чи достаньо робимо і чи вчасно. Віримо, що все, нами зроблене, матиме доленосні результати. Ми стрімко дорослішаємо (незалежно від паспортного віку) в ситуації повної невизначеності. Ми всі зараз переходимо до фази «солдата».
Мадам не належить до цього світу – і це найбільше розчарування їхньої взаємної любові. Екзальтований учень зустрічає недоступну учительку, яка опановує його волю? Ні, ще складніше. Юнак намагаєтся примусово зробити з Мадам свого Пігмаліона, він призначає її бути містком між комуністичною дійсністю і вирієм високих ідей, а ця роль їй протипоказана.
Мадам – не борчиня, вона має мету: покинути Польщу, і її в досягненні мети не зупиняє ніщо. Вона мала перед очима приклад наукової керівниці, що оформила фіктивний шлюб із іноземцем. Мадам приходить із таким проханням – знайти їй нареченого – до Єжика, закоханого в неї одногрупника; він відмовляє. Мадам спить із директором французької культурної інституції в Польщі. За його ініціативи й починається експеримент із викладанням у школах французькою. І як один із доказів успішності експерименту Мадам наводить твір-есе Юнака, в якому він зізнається в коханні (а французьку він учив іще з дитинства, батьки вдома заради нього говорили іноземною мовою). Зрештою, стати директоркою школи, маючи таке сумнівне походження, Мадам може тільки зі згоди і за співпраці зі спецслужбами… Такий собі Пігмаліон, відповідної якості буде й Галатея.
І як можна зберегти гідність, якщо реальність навколо тебе поневолена?
Мадам народилася на вершині Монблану. У польських романтиків є такий сталий топос – піднятися на верхів’я Альп і таким чином торкнутися абсолюту, зрозуміти, що ти до цього світу не належиш (є з десяток відповідних віршів, більшість із них Лібера процитує, зокрема й вигнанця-Міцкевича). Татусь Мадам поволік вагітну жінку в гори, аж там народилася дитина, яка при хрещенні отримає їмя Вікторія і стане втіленням романтичного ідеалу. Народилася Мадам, яку і 32 роки потому чоловіки втрамбовують у свої уявлення про ідеал.
Юнак у ніч після випускного балу тягнеться поцілувати Мадам, вона його зупиняє: «Ні, не цього разу. Іще ні. І не тут, звичайно». А де? Вона дарує йому п’єсу Беккета, де підкреслює репліку безумної жінки, ту репліку можна перекласти як означення типу «порожній» і як дієслово наказового способу: «Біжи». Юнак воліє прочитати перший варіант: він пише романи, що мусять заповнити його екзистенційну порожнечу. Типу, роби, що можеш, і буде те, що буде. Аж от йому за тридцять, і він зрозумів ту пораду: «Тікай звідси, бо з нічого буває тільки ніщо, а все важливе, що ти забереш із собою при втечі, – то й будеш ти».
На цей момент «Мадам», я припускаю, і була найгострішою реакцією українського читача 2023 року. Ідеться про збереження культури за межами метрополії – в умовах діаспори, еміграції, вигнання. Я мушу говорити, чому ця тема зараз в Україні болить і резонує? І от у 2023 році ми тут читаємо роман, де митець і митцю кричать усіма доступними мовами: «Рятуй себе, збережеш себе – значить, надаси сенсу культурі, до якої ти належиш». «Мадам» Антоні Лібери – то є пишна, відгодована до пів тисячі сторінок, ремарка Томаса Манна: «Німеччина там, де я»… Втеча –нагадаю притьма – лише одна з трьох реакцій на небезпеку.
