Посестри. Часопис №105 / «влітку найкраще видно красу Божого світу...»

влітку найкраще видно красу Божого світу

все це буяння зелені делікатність квітів соковитість плодів

промовляють про неї а розкішні купчасті хмари збираються

над горизонтом мов великі небесні міста як Боже Царство

влітку все розуміється краще більше родиться вдячності

за тепло й за дощ за воду набрану в долоні за запах шкіри

розніженої на сонці за досконалі сузір’я всі на своєму місці

за зорепад і спів цвіркунів опівночі за доцільність всього що є

і його впорядкованість

влітку найтонше відчуваєш серед краси Божого світу

нашу людську самотність часом тонку як павутинка між стебел

троянд часом тремку як на вітрі соснова кора часом відважну

як дерев’яний кораблик що вирушає в мандри і часом важку як свинець

поміж Божого літа поміж запахів трав ми такі звичайні аж голі

такі беззахисні гілка шипшини торкнеться й поранить

гарячий пісок попече ноги а найбільше вразить серце самотність

поміж сотень людей поміж любих звірів серед навскісного світла

серед бджіл і квітів говориш запитуєш озиваєшся

у відповідь тиша