Посестри. Часопис №105 / Лазарева субота
– наш друг лазар заснув
– якщо заснув то видужає
– лазар помер…
…чи то підірвався на розтяжці
чи то куля далекого степового снайпера
а може залп граду-урагану-тайфуну
або ж міна з-за терикону чорною галкою виклювала його дивне серце
насправді нічого про це і не пишеться
адже важливо не те від чого помер але кількаденність смертельної порожнечі…
– нас же там можуть убити там фронт там іудеї каміння снайпери міни і артилерія
– най убивають підемо і помремо з Ним витягнув із кишені й поклав
металеве слово своє хома неначе гранату перед усіма на стіл…
тієї суботи ніхто не помер
навпаки
відвалили камінь печери
і лазар вийшов обвитий білим ганчір’ям бинтів це для того щоб тіло не розпалося на фрагменти
і не видно було несамовитості ран тління і не так чутно сморід
подумав молодий сержант який стояв поряд
навпаки
лазар воскрес
відкрив очі
світлі немов неділя
вийшов до Господа (зазвичай відходять)…
того дня ніхто не загинув ані серед військових ані серед мирних
ніхто нікуди не відійшов отака статистика… втрат не було
але й про воскреслих офіційні спікери не сказали нічого…
ніхто нікуди не відійшов
ніхто начебто і не повертався…
