Посестри. Часопис №203 / У нього в долонях

Минуле – що ж воно таке, чи це лише пам'ять, чи дорога за плечима? Чи це ми самі, несповна повні певністю та спрямовані в прийдешнє? Як ми тримаємося ще на цьому світі, коли минуле таке нетривке, а майбутнє лише в нашій уяві?

Важкі вірші Павла Коробчука – це водночас і надія на людяність, віра в людину, біль війни та світло мети:

у нього в долонях місцеве просо, на яке злітаються птахи
у нього в думках змішані лють і сміх, ніби кров і черешня
у нього в бороді сивіють невикричані жахи
у нього в обіймах щоранку ніжиться прийдешнє

Шалений і болісний світ поезії Юстини Томської – це вічне питання про виживання та присутність. Якою важкою може бути легкість, яким нестерпним спокій:

І що потім робити з усією цією енергією чекання?
З енергією перебування фактично у впевненості.
Це енергія бурі на Сонці.
Ви ж знаєте?
І потім гаснеться,
гаснеться
на наступні багато тижнів,
бо людина нездатна знести таку полегкість.

Образ людини, яка зрадила, в оповіданні Василя Ґабора, виражений через християнську історію про Юду. Він, людина із сумнівами, дивитися у майбутнє, і бачить лише порожнечу. Рішення за ним:

Коли Христос залишив його самого в Гетсиманському саду, Юду огорнув великий сумнiв. А чи треба було казати Спасителевi про свої страшнi думки?

Ми із зацікавленням читаємо другу частину статті Олени Замойської про події за лаштунками «Марії» Антонія Мальчевського. Нагадаємо, що минулоріч виповнилося 200 років із дня видання твору.