05.03.2026

Посестри. Часопис №198 / П’єта

В містечку, де герой побачив світ,

поглянути на пам’ятник, схвалити, що великий,

сполохати курей з-перед порожнього музею,

довідатись, де проживає мати,

постукати, ввійти через рипучі двері.

Гладке волосся, постать рівна, погляд ясний.

Сказати: я до вас сюди із Польщі.

Вклонитися. Питати голосно й виразно.

Так, страх його любила. Так, завжди був таким.

Так, того дня стояла під мурами в’язниці.

Так, чула всі ті залпи.

Пожалкувати, що нема магнітофона

і кінокамери. Так, знає те приладдя.

Останній лист його на радіо читала.

По телебаченню співала колискові.

Раз навіть грала у кіно, до сліз

засліплена софітами. Так, спогади бентежать.

Так, трохи втомлена. Так, то минеться.

Підвестися. Подякувати. Попрощатись. Вийти,

минувши в сінях чергових туристів.

Копіюючи фрагмент, будь ласка, долучіть цей текст:
Джерело тексту: Шимборська В. П’єта // Посестри. Часопис. 2026. № 198

Примітки

    Loading...