Посестри. Часопис №198 / Народжений

Значить, це його матір.

Ця мала жінка.

Сіроока призвідниця.

 

Байдара, в якій багато літ тому

він пристав до берега.

 

Це з неї він вибирався

на світ,

на минущість.

 

Породженниця чоловіка,

з яким стрибаю через вогонь.

 

Значить, це вона, та єдина,

що його собі не обрала

готового, цілковитого.

 

Сама його полонила

у шкіру, мені знайому,

припнула його до кісток,

від мене укритих.

 

Сама йому нагледіла

його сірі очі,

якими глянув на мене.

 

Значить, це вона, його альфа.

Навіщо він її показав мені.

 

Народжений.

Значить, усе-таки й він народжений.

Народжений, як усі.

Як я, що помру.

 

Син справдешньої жінки.

Прибулець з глибіні тіла.

Мандрівник до омеги.

 

Наражений

на свою відсутність

звідусіль,

щохвилини.

 

А його голова –

голова об мур,

податливий до якогось часу.

 

А рухи його –

лише ухиляння

від загального вироку.

 

Я збагнула,

що вже подолав половину шляху.

 

Та мені не сказав того,

ні.

 

– Це моя мати, –

усе, що промовив.