Посестри. Часопис №165 / Ніби життя це сльоза

Ніби життя це сльоза що пливе

По тім обличчі що вже неживе

 

По щоці що вже розкладається

Як померлий в труні обживається

 

По тих пальцях яких вже нема

Ніби сльоза Кожна німа

 

Ніби сльоза яка тіло точить

Коли порохніють відкриті очі

 

Ніби хтось виплутався із саванів

Ніби це храм снів і громів

 

Ніби вітер нам храми відкриває

Порохно живе порохно вмирає

 

Ніби сльоза що жаріє

Місце обличчя від неї світліє

 

Ніби сльоза а давно нічия донині

Чи ті сльози з плісняви нас обмиють

 

Ніби сльоза з покинутої зіниці

Ніби у храм несуть нас із кістниці

 

Ніби життя це сльоза що вбирається

Скільки літ Яка ж довга розлука ця

 

У всі кістки що давно перегнили

Ніби сльоза що нею плачуть могили