15.05.2025

Посестри. Часопис №156 / «Надія нишкне...»

Надія нишкне,

як дитина в дорослому товаристві.

Вона не розуміє цих слів і розмов,

не знає, чому дорослі все більше

дратуються, коли їх утішають,

коли гладять їх по щоці.

Вона заводить розмову з вівчаркою,

яка малює хвостом свої радісні знаки

без жодного значення,

з мухою, яка залетіла сюди ще влітку

й прокинулась від тепла.

Вона чує, як за тиждень до весни

у нірках посопують їжаки,

як далеко на кам’янистому березі

сірі чаплі випробовують ще холодне повітря,

що понесе їх додому.

Слова у кімнаті

перетворюються для неї у нерозбірливий гамір,

вона хоче попросити їх усіх бути тихіше,

вона хоче попросити води,

але всі зайняті суперечкою,

і вона

вкривається пледом, вмощується,

ніби до сну,

і намагається не заснути.

 

Копіюючи фрагмент, будь ласка, долучіть цей текст:
Джерело тексту: Сливинський О. «Надія нишкне...» // Посестри. Часопис. 2025. № 156

Примітки

    Loading...