Посестри. Часопис №133 / Світлодень

Посірілі цятки снігу

спурхнуть у небо –

жайворонням.

 

Проявилося обличчя глини

і безсило розтеклось –

ріллею.

 

Сонцецвітом тремтливих калюжниць

не прогляне себе

світлодень –

у текучих водах.

 

Стільки світла! –

аж не бачити нічого:

ліс на обрії,

село і орачі –

тільки перебіжні хвилі світла.