Посестри. Часопис №129 / «У Ніни вісімдесят п'яте літо. Третє в новій хаті...»

У Ніни вісімдесят п'яте літо. Третє в новій хаті.

Своя згоріла, то Ніна пішла у сусідську пустку.

Хвалиться баба, що зараз вона багата,

Є все необхідне: подушка, тарілка, хустка,

Сукенка на будень, сукенка на свято, кирзяки,

Три відра, одна миска, балія, сковорідка, глек.

Мішок муки, цукор, олія, три баняки.

А ліжко у новій хаті таке – лягай поперек!

Сміється Ніна на базарі беззубим ротом:

Згоріло до дідька все, навіть кудлатий пес.

Не нарікаю, борони Боже, то його робота,

Вопробовувати на міць бабу стару з небес.

А куди мені до Бога зариватися, – каже Ніна, –

Вже прийду туди, то вискажу претензію.

А поки накладає велюн свинячий на коліна,

Мусить баба занести відро води до гортензії.

Полити троянди, чорнобривці, маргаритки.

Баба Ніна поливає з кружечки навіть молочай.

Квіти для старенької  – найдорожчі пожитки,

Я тобі, Боже, воду щолітечка позичаю, –

Каже Ніна і несе відро на клумбу через городи.

Ходить щодня, бо нема більшої біди, як засуха, –

Каже Ніна, – немає у світі гіршої погоди,

Як той день, коли треба дощик, а Бог не слухає.

Я просила Всевишнього з неба зливу!

Потуши хату, аби мала, де доживати віку,

Та Господь не послухав бабу стару, вразливу –

Дивиться на згарище домівки з чужих вікон.

Поправляє в церкві хустку блаженна Ніна,

Молиться Богородиці з букетом троянд у руках.

Лунає музика чи то ангельська, чи солов'їна,

Ніби в дзеркало, усміхається Бог у таких жінках.