Посестри. Часопис №118 / «Жінки у серпні закрутки роблять на довгу зиму...»

Жінки у серпні закрутки роблять на довгу зиму –

(хто буде їсти?) – у банках сльози із огірками,

Роки гортають, неначе книги, тримають спини,

Кричить сирена, як навіжена, вони ж руками,

Вони ж віками колишуть тишу, прядуть куделю

 

(яка куделя?!) – шукають в неті мішки для тіла,

Оті що чорні, оті що треба, лупають скелю,

Оту гранітну, оту, що біла, як кості – біла.

 

Чекають довго, чекають вперто, уже не плачуть,

Бо що ті сльози? – така пустеля пуста оселя,

Нехай на волю – хоч не до нього – бодай на дачу –

Садити квіти, допоки Бозя сніги постелить.

 

Німе сестринство – як чорна сукня – піде руками,

Позичиш Ірі, тоді Світлані, тоді Марії –

Пливуть качата у дім печалі – назад, до мами,

Пливуть рядочком, пливуть, як хмари, пливуть, як мрії…