Посестри. Часопис №92 / «ці вірші загинули – всі до одного...»

ці вірші загинули – всі до одного

їх більше немає ні в мене ні в Бога

цим віршам лишилась єдина дорога –

крізь пекло самим просочитись у рай

самим – від природи а не від принуки

покірно розлитись на титла і звуки

для вірша немає ніжнішої муки

слова умирають – і ти умирай

 

бо звукові легше прийти – і звучати

і пристрасть віддати словам непочатим

і може не слово нарешті зачати

а тишу що гоїть а не розрива

...але я не певен – тому що не знаю

чи праведне титло потрапить до раю

а титлом у вірші промовити маю

незміряно більше за кляті слова