Посестри. Часопис №75 / Віти вільх

Весною вітер-баламут

Розгойдує гілки вільхові,

В яких таїться більше суті,

Ніж в найсуттєвішому слові.

 

Яка ж нудотливо-фальшива

Та проза поетична!

Сливе що завжди неправдива

І часто алогічна!

 

Он цвітом груша виграє,

Стоїть в суцвітті, біла –

Душа принаймні в неї є,

І є живичність тіла.

 

Чи на сосну дивлюсь в гаю,

Ромашку в полі вирву –

Скрізь форму має все свою

І власну барву.