Посестри. Часопис №38 / виховай

    Нове не прийде, слово, діти потрапляють сюди іншим шляхом. У кімнатах з плитки на дні
всіх королівств хтось лагідно дивиться на блакитнуваті тваринячі нутрощі, а ти хотіла б знати, чим відрізняється
стверджувальне речення

 

    від речення додому? Що, якщо найбільш сумною сумою складів або хромосомів?
Ти надалі говориш із собою, немов не знаєш, що цвітіння більше не вклоняється тобі, але ти йому вклоняєшся двічі,

 

    бо ти іще хотіла б стати на лінію старту, іскро, але — настав час сказати — світ не зникає, коли ти відвертаєш голову, найправдоподібніше прямо тобі в уста вистрілює променистою лінією. Ти маєш пожувати і виплюнути її.

 

    Пожувати і виплюнути, кажу.