Посестри. Часопис №15 / У суботу

З окрайця кори я вирізьбила собачу голову,

до якої можливо вставити своє око,

тож ми робили це по черзі. Потім поїхали до води,

годувати останніх лебедів, потім на цвинтар,

ми нікого не знали, та було так добре,

що точно повернемося туди, усі.

 

На зворотному шляху стояли на світлофорі,

я бачила сина у дзеркалі, він був ближче,

ніж видається. Я бачила тебе,

ти була там, де й завжди. Чудасія,

мовила Розалія, проте приємна.

Так, ніби всі ми загинули на місці,

а їдемо далі. Так, ніби всі ми пливли

у твоїх човнах із кори, мамо.