Христос Воскрес!
Дорогі читачі!
Редакція часопису української і польської літератури «Посестри» вітає Вас із Великоднем!
З вірою й надією прихилімося до непізнаваної таємниці, яка самою своєю суттю підкреслює цінність життя, його крихкість і беззахисність у безмежному й могутньому світі природи. Натомість інша міць – сила розуму – звертається до кожного з нас, щоб звеличити перемогу життя над смертю, полегшити чиєсь страждання, боронити мир і спокій, помножувати радість і відчувати себе частиною людського і Божого світу.
І про це теж промовляє поезія Юлії Мусаковської:
Господи заквітчаний трояндами
вбраний в павутину і росу
я тобі через корчі та ями
десять куль між ребер принесу
де взялись якого поля ягоди
хто зростив їх випестив як слід
вилетіли від сваволі п'яні
з жалами холодними як лід
Господи палкий та розчарований
з терням на високому чолі
як тобі ходити у короні
босим по розпатраній землі
запахи людського і горілого
вітер кине м'ячиком в лице
Господи світи і рясно квітни
поки нас інерція несе
поки цифри множаться у матриці
поки ранок спи мій Боже спи
втриматися б — та за що триматись
за пелюстки краплі за шипи
Нехай найважливішою темою для сьогоднішніх читацьких рефлексій стане осмислення життя і смерті в мистецтві, а ще – потрясіння від того, як тісно життя і смерть переплітаються під час війни. Тому ілюструємо наше привітання роботами київських художників Софії Атлантової й Олександра Клименка із започаткованого ними проєкту «Ікони на ящиках з-під набоїв». Цей проєкт підтримував і підтримує діяльність Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова, забезпечуючи понад 90% грошових надходжень до нього.
Ікони, що постали з-під руки майстрів, виконані на ящиках від набоїв. На грубо витесану дошку, покороблену, чорну, із вирваними металевими защібками й завісами, лягають світлі кольори, що проступають із чорноти й мороку, плачу й безнадії.
Ми проходимо наш час – час від народження до смерті – і стаємо перед найважливішими питаннями: як я є? як я існую? Із болю й відчаю проступає світлий образ Божої Матері, покора й жаль жінок-мироносиць, відкритий до кожного погляд Ісуса. Привітаймо життя не лише сьогодні: вітаймо його щодня!
Христос Воскрес!
