Посестри. Часопис №6 / «І якщо це кінець...»

І якщо це кінець

розділу

книги

Буття,

я просила б Тебе залишити мені двері,

крізь які повернуся до Тебе і до життя

і почну все спочатку – неначе нову серію

живописних полотен і віршів, фільмів і книг,

без кінця, без межі – Твоє неозоре море,

я б хотіла пізнати все і справді проникнути

у глибини – туди – де досі є не-говорене.

Говорити про нас – про стомлених і малих,

про утечу за місто, про літо вишень і риб.

І про когось – хто має заразний і добрий сміх.

І про когось – кому я зрештою просто вибачу.

І про час, коли біль проникав під шкіру, немов

ніж розпечений, гострий північний вітер.

І про радість повернень і світло тьмяних церков,

про красу – без якої – ніяк – не умію витримати.

І якщо це кінець… Ми не віримо у кінець!

А тому видихай, видихай і вдихай повільно

десь по той бік – по той бік – Твого і мого – сердець

ранок, сповнений пахощів руж і гіркого зілля.