«Ланом конюшини, з пасіки повертаючись...»

Ланом конюшини,

з пасіки повертаючись,

Тичина набрів

на пару коханців.

«Отам, де в жінки мед,

отам – і жало, –

думає Тичина,

та одразу ж думку свою

серединою назовні

вивертає:

 

– Коли б роса не випала:

у чоловіка завжди

ноги мокрі,

у жінки –

лице».

 

Тичина зніяковіло

бриля солом’яного

поправляє.

 

Ось-ось розквітне конюшина.