«Лан неозорий...»

Лан неозорий.

Тичина навзнак

у траві лежить,

зубами стеблинку покусує,

очі заплющені.

Небом хмари пливуть,

наче колісниці,

на яких військо небесне

(не знати звідки

і не знати куди)

переправляється.

Ангел над Тичиною

схилився.

В одній руці – меч,

в іншій – кларнет сонячний.

Стеблина в зубах тремтить

(хіба не казав Паскаль,

що людина –

тростина мисляча):

спробуй взяти кларнет

так, щоб

об меч не поранитися.