Христос Воскрес!

Дорогі читачі!

Редакція часопису української і польської літератури «Посестри» вітає Вас із Великоднем!

З вірою й надією прихилімося до непізнаваної таємниці, яка самою своєю суттю підкреслює цінність життя, його крихкість і беззахисність у безмежному й могутньому світі природи. Натомість інша міць – сила розуму – звертається до кожного з нас, щоб звеличити перемогу життя над смертю, полегшити чиєсь страждання, боронити мир і спокій, помножувати радість і відчувати себе частиною людського і Божого світу.

І про це теж промовляє поезія Юлії Мусаковської:

Господи заквітчаний  трояндами  

вбраний  в  павутину  і  росу  

я  тобі через  корчі та ями  

десять  куль  між ребер принесу  

 

де  взялись якого поля  ягоди  

хто  зростив  їх  випестив як слід  

вилетіли  від  сваволі п'яні  

з  жалами  холодними як лід  

 

Господи  палкий та  розчарований  

з  терням  на  високому  чолі  

як тобі  ходити  у  короні  

босим по розпатраній землі  

 

запахи людського  і  горілого  

вітер  кине м'ячиком  в  лице  

Господи  світи  і  рясно квітни 

поки нас інерція несе  

 

поки цифри  множаться  у  матриці  

поки ранок спи мій Боже спи  

втриматися  б  —  та  за що триматись  

за  пелюстки  краплі за шипи  

Нехай найважливішою темою для сьогоднішніх читацьких рефлексій стане осмислення життя і смерті в мистецтві, а ще – потрясіння від того, як тісно життя і смерть переплітаються під час війни. Тому ілюструємо наше привітання роботами київських художників Софії Атлантової й Олександра Клименка із започаткованого ними проєкту «Ікони на ящиках з-під набоїв». Цей проєкт підтримував і підтримує діяльність Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова, забезпечуючи понад 90% грошових надходжень до нього.

Ікони, що постали з-під руки майстрів, виконані на ящиках від набоїв. На грубо витесану дошку, покороблену, чорну, із вирваними металевими защібками й завісами, лягають світлі кольори, що проступають із чорноти й мороку, плачу й безнадії.

Ми проходимо наш час – час від народження до смерті – і стаємо перед найважливішими питаннями: як я є? як я існую? Із болю й відчаю проступає світлий образ Божої Матері, покора й жаль жінок-мироносиць, відкритий до кожного погляд Ісуса. Привітаймо життя не лише сьогодні: вітаймо його щодня!

Христос Воскрес!