Кавказ

Искреннему моему Якову де Бальмену

                                              Кто даст главе моей воду,   
                                              И очесем моим источник слез,   
                                              И плачуся и день и нощь,  
                                              о побиенных...  
                                                         Иеремии. Глава 9, стих 1.  

За горами гори, хмарою повиті, 
Засіяні горем, кровію политі. 
Споконвіку Прометея 
Там орел карає, 
Що день божий добрі ребра 
Й серце розбиває. 
Розбиває, та не вип'є 
Живущої крові, — 
Воно знову оживає 
І сміється знову! 
Не вмирає душа наша, 
Не вмирає воля. 
І неситий не виоре 
На дні моря поле. 
Не скує душі живої 
І слова живого. 
Не понесе слави Бога, 
Великого Бога. 

  

Не нам на прю з Тобою стати! 
Не нам діла Твої судить! 
Нам тільки плакать, плакать, плакать 
І хліб насущний замісить 
Кровавим потом і сльозами. 
Кати знущаються над нами, 
А правда наша п'яна спить. 
Коли вона прокинеться? 
Коли одпочити 
Ляжеш, Боже, утомлений? 
І нам даси жити! 
Ми віруєм Твоїй силі 
І духу живому. 
Встане правда! Встане воля! 
І тобі одному 
Помоляться всі язики 
Вовіки і віки. 
А поки що течуть ріки, 
Кровавії ріки! 

 

За горами гори, хмарою повиті, 
Засіяні горем, кровію политі. 

 

Отам-то милостивії ми 
Ненагодовану і голу 
Застукали сердешну волю 
Та й цькуємо. Лягло костьми 
Людей муштрованих чимало. 
А сльоз, а крові? Напоїть 
Всіх імператорів би стало 
З дітьми і внуками, втопить 
В сльозах удов'їх. А дівочих, 
Пролитих тайно серед ночі! 
А матерних гарячих сльоз! 
А батькових, старих, кровавих, 
Не ріки — море розлилось, 
Огненне море! Слава! Слава! 
Хортам, і гончим, і псарям, 
І нашим батюшкам-царям 
Слава! 

 

І вам слава, сині гори,  
Кригою окуті!  
І вам, лицарі великі,  
Богом не забуті.  
Борітеся — поборете!  
Вам Бог помагає!  
За вас правда, за вас слава  
І воля святая!  
Чурек і сакля — все твоє;  
Воно не прошене, не дане,  
Ніхто й не возьме за своє,  
Не поведе тебе в кайданах.  
А в нас!.. На те письменні ми,  
Читаєм Божії глаголи!..  
І од глибокої тюрми  
Та до високого престола —  
Усі ми в золоті і голі.  
До нас в науку! Ми навчим,  
Почому хліб і сіль почім!  
Ми християне; храми, школи,  
Усе добро, сам Бог у нас!  
Нам тільки сакля очі коле:  
Чого вона стоїть у вас,  
Не нами дана; чом ми вам  
Чурек же ваш та вам не кинем,  
Як тій собаці! Чом ви нам  
Платить за сонце не повинні!   
Та й тільки ж то! Ми не погане,  
Ми настоящі християне, 
Ми малим ситі!.. А зате!  
Якби ви з нами подружили,  
Багато б дечому навчились!  
У нас же й світа, як на те —  
Одна Сибір неісходима!  
А тюрм! А люду!.. Що й лічить!  
Од молдаванина до фіна  
На всіх язиках все мовчить,  
Бо благоденствує! У нас  
Святую Біблію читає  
Святий чернець і научає,  
Що цар якийсь-то свині пас  
Та дружню жінку взяв до себе,  
А друга вбив. Тепер на небі.  
От бачите, які у нас  
Сидять на небі! Ви ще темні,  
Святим хрестом не просвіщенні!  
У нас навчіться!.. В нас дери,  
Дери та дай,  
І просто в рай,  
Хоч і рідню всю забери!  
У нас! Чого то ми не вмієм? 
І зорі лічим, гречку сієм,  
Французів лаєм. Продаєм  
Або у карти програєм  
Людей... не негрів... а таких,  
Таки хрещених... но простих.  
Ми не гішпани; крий нас, Боже,  
Щоб крадене перекупать,  
Як ті жиди. Ми по закону!..  
По закону апостола  
Ви любите брата!  
Суєслови, лицеміри,  
Господом прокляті!  
Ви любите на братові  
Шкуру, а не душу!  
Та й лупите по закону:  
Дочці на кожушок,  
Байстрюкові на придане,  
Жінці на патинки.  
Собі ж на те, що не знають  
Ні діти, ні жінка!  

 

За кого ж Ти розіп'явся,  
Христе, Сине Божий?  
За нас добрих, чи за слово  
Істини... чи, може,  
Щоб ми з Тебе насміялись?  
Воно ж так і сталось.  
Храми, каплиці, і ікони,  
І ставники, і мирри дим,  
І перед образом твоїм  
Неутомленниє поклони.  
За кражу, за войну, за кров, —  
Щоб братню кров пролити, просять,  
І потім в дар Тобі приносять  
З пожару вкрадений покров!!.  
Просвітились! Та ще й хочем  
Других просвітити,  
Сонце правди показати  
Сліпим, бачиш, дітям!..  
Все покажем! Тілько дайте  
Себе в руки взяти.  
Як і тюрми муровати,  
Кайдани кувати,  
Як і носить!.. І як плести  
Кнути узлуваті —  
Всьому навчим; тілько дайте  
Свої сині гори  
Остатнії... бо вже взяли  
І поле і море.  

 

І тебе загнали, мій друже єдиний,  
Мій Якове добрий! Не за Україну,  
А за її ката довелось пролить  
Кров добру, не чорну. Довелось запить  
З московської чаші московську отруту!  
О друже мій добрий! друже незабутий!  
Живою душею в Украйні витай,  
Літай з козаками понад берегами,  
Розриті могили в степу назирай.  
Заплач з козаками дрібними сльозами  
І мене з неволі в степу виглядай.  
А поки що мої думи,  
Моє люте горе  
Сіятиму, — нехай ростуть  
Та з вітром говорять.  
Вітер тихий з України  
Понесе з росою —  
Мої думи аж до тебе...  
Братньою сльозою  
Ти їх, друже, привітаєш,  
Тихо прочитаєш...  
І могили, степи, море.  
І мене згадаєш.